Колобок (сучасна версія класичної казки) (укр.)

Жили-були собі дід та баба на околиці міста. Забажалося якось дідові, щоб баба спекла йому Колобка. А далі – усе, як у класичній казці. По закутках баба поскребла, помела та назбирала борошна, додала водиці, трішки сметанки із «Сільпо», олійки – і в піч мікрохвильову свій витвір поставила випікатися. А на виході – Колобок, смачний, запашний, рум’яний. Поклали Колобка на підвіконня – остигати. А Колобок — добре, що перший поверх — не став чекати, поки його з’їдять – зіскочив із підвіконня і покотився світ за очі.

А от далі! Далі вже пішла інша казка. Хто тільки не бажав з’їсти нашого героя: і Заєць, і Вовк, і Ведмідь-Набридь, і Лисичка-Сестричка – нікому не вдалося. Усім голову задурив Колобок, усіх обхитрив — від усіх утік.

І докотився Колобок до середньої школи. І розповів директору, як важко жити на світі, а особливо безграмотному, серед голодних хижаків. І що має потяг нестримний до навчання. І що буде він найкращим учнем – тільки б узяли. І що ви думаєте, таки взяли й вивчили як слід. Та ще й нагородили золотою медаллю (та не змогли повісити нагороду, бо була лише голова — але ж яка!)

І прийняли нашого героя в Інститут лісового господарства без екзаменів – не тільки за золоту медаль і рум’яні щічки, але й за досвід, який був у нього за плечима (вибачте, за головою), що він набув, плутаючись роками лісовими стежками. І все було б добре, доки не понесло нашого Колобка на дискотеку з новими друзями, яку влаштували в студентській ідальні. І загубився він там серед голодних студентів. Але чули, як у їдальні вночі хтось співав: «Я від бабці втік, я від діда втік, я від зайця втік…» А на ранок — не знайшли Колобка. І на лекціях більше він не з’являвся…

Може, вчитися набридло? Може, до лісу знову подався ? Хто ж його зна, де той Колобок подівся.

А ви, друзі, часом, не зустрічали його?

Єліпашев Михайло, 7 клас, 2013 рік

Найкращий заклад Дніпровського району - Русанівський ліцей