Новорічні пригоди в Неандерталії (укр.)
Коли я був маленький, мій дідусь започаткував цикл казок про неандертальців. На прикладі жвавого та розумного неандертальського хлопчика він розбирав різні життєві ситуації, доводив користь тих чи інших вчинків. Дідуся вже немає з нами, настала моя черга продовжувати цей цикл казок для моєї меншої сестри Аріни. Я пропоную Вам свою нову казку з циклу про неандертальського хлопчика.
Колись давно-давно, якихось 150 тисяч років тому, у долині красивої повноводної річки жило плем’я неандертальців, на ім’я Спритні Бізони. Кілька хиж, укритих шкурами мамонтів, притулилися біля скелястих гір. В одній з цих хиж жив хлопчик Бешкетун з мамою Блискавкою, татусем Грізним Мисливцем та маленькою сестричкою Заріною. Татусь Грізний Мисливець кожного дня ходив на полювання з чоловіками Спритних Бізонів та приносив до хижі свою частку впольованої здобичі. Матуся Блискавка поралась по господарству, підтримувала Гарячий Вогонь, збирала гриби, їстівне коріння та ловила в тенета пташок для юшки. Хлопчик Бешкетун ходив до школи, не смійтеся, саме до школи, де діти вивчали такі важливі науки, як мисливство та рибальство, навколишній світ, наскельний малюнок, будівництво хиж та видобування вогню. Були ще такі предмети, як вичинка шкур, збирання коренів, переправа через річку, біг наввипередки та перестрибування через струмки. А маленька Заріна допомагала матусі по господарству та з нетерпінням чекала на повернення зі школи Бешкетуна, щоб погратися з ним та почути нові цікаві розповіді.
Аж ось настала холоднеча, зранку все вкрито памороззю, небо сіре та похмуре, тільки над хижами в’юниться дим. Бр-р-р… За такої погоди краще тепліше загорнутися в шкури і зовсім не відходити від вогню.
Мама Блискавка сказала: «Біжи до школи, бо Мудрий Ведмідь уже, мабуть, розпочав урок!» Бешкетун швидко намотав собі на ноги хутро, завернувся у велику волохату шкуру мамонта та неохоче побрів до школи. Школа була розташована у великій печері біля підніжжя гори. Учитель Мудрий Ведмідь уже розпочав перевірку присутніх: «Вітерець! Дубинка! Кущик! Камінець! От знову Бешкетун запізнився! Ставай у темному холодному куті, а я для твоїх батьків зауваження про запізнення в щоденнику-дощечці виріжу!»
Знову ці зауваження… Невдовзі посвята в молодші мисливці, а у Бешкетуна в щоденнику-дощечці ще не має зарубки по обробці каменю та виготовленню наконечника для стріл. А як їх зробиш, коли в тебе немає спеціального міцного каменя. За цим каменем треба йти два дні пішки у долину гірської річки. Сам туди не підеш, а батьки вічно зайняті… Можна попросити в Камінця, але той такий жадібний, що багато каменю не дасть та ще й завдання якесь складне вигадає, треба якось самому впоратись… Так розмірковував Бешкетун, стоячи в кутку печери, аж ось скінчився урок, і діти вибігли надвір погратися на перерві. Учитель Мудрий Ведмідь підійшов до Бешкетуна та сказав: «Хлопче, треба вже за розум братися! Бо так і мисливцем не станеш! Треба поквапитись, бо через чотири місяці вже буде запізно – шаман розпочне свято Головного нового місяця!» Знав Бешкетун, що це свято означає кінець навчанню, буде посвята в молодші мисливці та довгоочікувані канікули, бо вже стало дуже холодно, коріння важко викопати з промерзлої землі, струмки та річки під кригою – риби не піймаєш та через струмки не пострибаєш, птахи теж відлетіли в теплі краї. Залишається допомагати підтримувати вогонь у хижі , збирати сухе гілля та робити різне мисливське знаряддя.
Слід сказати, що Бешкетун був дуже вправним у різних змаганнях, а у стрибках, бігу та метанні списа йому зовсім не було рівних серед однолітків. А малювати на камені та щось вирізьблювати з дерева йому чомусь не хотілося.
Після уроків Бешкетун побрів на галявину, де збирали коріння. Він ішов через густий ліс, раптом почався сніг. Сніжинки танцювали та жваво кружляли в повітрі, одна з них сіла на хутро біля обличчя Бешкетуна та ніби підморгнула йому. Бешкетун дуже здивувався, але почав пильно придивлятися та побачив на снігу якусь блискучу доріжку — вона кликала його. Він пішов доріжкою, йому було дуже цікаво, бо сніжинки ніби розмовляли з ним, підморгуючи та виблискуючи різнокольоровими промінцями. Так, розмовляючи зі сніжинками, він опинився на незнайомій галявині. Серед густого лісу біля величезного дуба лежала велетенська кам’яна брила. Бешкетун обійшов її – дуже велика! Як же відрубати хоч шматочок?
Сніжинки кружляли та кружляли й сідали на камінь. Може, вони знов щось хочуть розповісти? Бешкетун заліз на брилу, сів, звісив ноги, загорнуті в шкури, та раптом помітив на камені тріщину. Оце так диво! Дякую вам, сніжинки! Якщо забити в тріщину кілок, то можна її розширити! А якщо ще туди налити води, то вона замерзне й теж розширить тріщину. Бешкетун почав дубинкою бити по каменю, відкололися два великих, але досить тонких шматочки. Він зрадів та взяв їх із собою, сьогодні трощити камінь вже не було сил, та й мама Блискавка, певно, зачекалася на нього. Він пішов назад через замерзлу річку, але раптом один камінець випав з рук і — о диво! — легко проковзав по кризі чималу відстань. Бешкетун здивувався та зрадів: камінь має властивість ковзати, а якщо стати на нього, то, може, і самому можна поковзати? Він спробував прив’язати камінці до ніг та трохи поковзати по крижаній річці. Вийшло весело! Тепер треба бігти додому. Дорогою він знайшов великий гладенький шматок кори, сів на нього та з’їхав з пагорба. Оце так винахід, так і швидше і веселіше з гірки з’їжджати!
У школі наступного дня Бешкетун розповів учителю про свої пригоди та показав відламані шматки каменю, а також про те, що винайшов веселий спосіб ковзати по кризі та кататись з гірки. Учитель похвалив його, зробив на дощечці зарубку по обробці каменю та ще дві за винахід ковзанів та санчат. Залишилося ще зробити наконечник до стріли – і бути Бешкетуну молодшим мисливцем!
Після школи він знову пішов до кам’яної брили. Він наламав гілля та почав дубинкою забивати його у тріщину. Цього дня вдалося відколоти ще кілька шматочків. Тепер є з чого наконечник зробити, — і не один!
На святі Головного нового місяця Бешкетуна за кмітливість дуже хвалив учитель Мудрий Ведмідь. Під час посвяти в молодші мисливці Бешкетун отримав нове ім’я – Розумник. А після свята всі діти каталися на ковзанах з каменю та санчатах з кори, які винайшов Розумник. А під великою ялинкою біля головного вогнища було розкладено святкове частування: смажене м’ясо бізона, їстівні корінці та стільник з пресолодким медом. Ще кожен молодший мисливець отримав іменний спис та теплу шкуру печерного ведмедя в подарунок.
А маленькій сестричці Зарині Бешкетун-Розумник подарував чудову прикрасу – намисто з мушлі, оздоблене пір’ям красивого птаха та іклом шаблезубого тигра. Сніг навкруги виблискував, створюючи урочисту атмосферу.
Ось таке собі доісторичне свято – воно і в Неандерталії свято!
Борис Гайдук, учень 7 класу, січень 2013 р.