Звичайне диво (укр.)

Восьмикласник Антон вчився на «9» та «10», у школі був гарним учнем та чуйним товаришем. Після школи він ходив на тренування по дзюдо та на курси англійської мови. Начебто все було добре, але в Антона була таємна пристрасть — він збирав кулінарні рецепти і мріяв колись приготувати ці страви. Хлопець був дуже обережним, тому що боявся, що довідаються про це і сміятимуться з нього, звинувачуючи в дівчачих захопленнях. Вирізані з журналів і газет рецепти Антон ховав у коробку з-під іграшкового танка, що мав дистанційне керування. Йому здавалося, що там їх ніхто не побачить.

Якось наприкінці грудня, уже на канікулах, він з хлопцями поїхав кататися на лижах до Гідропарку. Погода була чудова, уже вечоріло, сніг навколо виблискував, наче дорогоцінне каміння. Хлопці проїхали по кризі через Дніпро, об'їжджаючи темні фігурки рибалок, заїхали до парку та зупинилися. Тарас з Костиком хотіли ковзати стежкою, що була праворуч, Володя — навпростець через Гідропарк, щоб доїхати до іншого берега, а Антону хотілося доїхати до містка Патона. Ніхто не хотів поступатися, тому хлопці розділилися. Силуети товаришів зникли за деревами, Антон залишився один. Проїхавши метрів зо триста, він зупинився й озирнувся навколо — тиша, іскристий сніг, жовті відблиски місячного сяйва на засніжених гілках дерев — краса!

У Антона в рюкзаку був термос з гарячим солодким чаєм. Він налив його в кухоль і став пити маленькими ковтками, щоб не обпектися. У цей момент поруч з ним хтозна-звідки з'явилася старенька в білій хутряній накидці. Антон навіть не здивувався, він зрозумів: це не просто старенька, а, мабуть, чарівниця. Коли вона попросила гарячого чаю, він охоче налив їй у кухлик і пригостив печивом. Старенька випила чай, подякувала, потім уважно подивилася на Антона й сказала: «Напередодні Нового року треба зупинитися й уважно подивитися на своє життя. Попереду багато нового. Ти відчуваєш хвилювання, стоячи на порозі незвіданого? Адже ти, напевно, про щось мрієш, але чомусь ховаєш свої мрії в коробку з-під іграшки. Так не годиться! Ти не будеш більше ховати свої мрії, про них дізнаються всі. І ніхто не буде сміятися з тебе — тобою будуть пишатися!» З цими словами вона повернулася до Антона спиною і, махнувши на прощання рукою, зникла. Антон повернув додому, дорогою він увесь час міркував над словами старенької.

…Після нагородження переможців Національного кулінарного телешоу , учасника, що посів І місце запросили до студії 1-го українського телеканалу для інтерв'ю.   — Антоне, розкажіть , як Ви захопилися кулінарією, адже зазвичай приготування страв — це жіноча справа? — запитала ведуча.   — Моє захоплення родом з дитинства, спочатку я соромився його. Але одна мудра людина порадила мені не ховати свої мрії в коробки з-під іграшок, бути сміливішим і впевненішим, — відповів Антон.   Від яскравого світла прожекторів сліпило очі, і на секунду перед його очима з’явилося усміхнене обличчя старенької чарівниці…   — Розкажіть, будь ласка, про свої подальші плани, — запропонувала ведуча.   — З найближчих планів — стажування у Франції та участь у Європейському кулінарному кубку, потім планую поїздки до Кореї та Китаю, щоб вивчити тонкощі східної кухні. Загалом, планів дуже багато.   — Ми бажаємо Вам перемог та здійснення всіх творчих планів!

За вікном студії було засніжене місто. Надходив Новий рік, а в ці дні хочеться, як у дитинстві, повірити в Казку — справжню, новорічну. І ця казка обов'язково стане дійсністю, тільки потрібно дуже захотіти!

Гайдук Борис, 7 клас, 2013 рік