Питання наші, відповіді Ваші – Оксана Петрівна Артеменко

А чи могли б ви відверто розповісти про себе? Для когось дивно це почути, а хтось із радістю поділиться.

Сподіваємось, що цей проект започаткує нову творчу справу, з якої ліцеїсти черпатимуть сили, енергію, знання, натхнення, світло і тепло для душі.
Про багатогранне життя наших вчителів у рубриці "Знайомтесь!"

Учитель української мови та літератури, класний керівник 10-А класу - Оксана Петрівна Артеменко

Почнемо, мабуть, з вашого улюбленого предмету в школі. Який предмет це був?

Біологія, хімія, фізкультура, історія, математика. Мова…література, так, можливо.

 Хімія й біологія подобалися найбільше.

Зараз Ви вчитель української мови та літератури…)

Так.

Що вплинуло на те, що Ви змінили профіль так суттєво?

Ну, мабуть, все ж таки вплинуло те, що я вчительське дитя. Моя мама викладала українську мову й літературу і , у принципі, це те середовище, у якому я зростала. І вже в першому класі знала всю програму з літератури: усі вірші напам'ять, і зміст творів. Сказати, щоб я любила літературу? Я в ній зростала. Так, це моє природне середовище. Говорити, що це був мій улюблений предмет? Це повітря, яким я дихала. Я не збиралася взагалі бути вчителем.

Я хотіла бути слідчим, як тато. Та ще й не просто слідчим, а слідчим-криміналістом. У Радянському Союзі не так просто було здобути цю освіту, вступити на юрфак було майже нереально. А в школу міліції тоді не брали дівчат. Навчатися можна було лише у Волгограді, але мінус був у тому, що після навчання я б не повернулася до Києва. Мені треба було б три роки відпрацювати в Середній Азії, у якомусь аулі дільничим. Тато мене переконав («Ти уяви, які там у Середній Азії закони. Двадцятиоднорічна дівчина! Та тебе вкрадуть у першу ж ніч…»).

Ще думала, можливо, театральний… Але точно не педінститут 🙂

Але все ж саме так з Вами й сталося. То назвіть, на вашу думку, найважливішу якість сучасного учня.

Здатність учитися. І не тільки для того учня, що вчиться в школі чи ще десь. Узагалі учня. Уміння безперервно вчитися, ніколи не зупинятися – оце здорово! Учитися на своїх помилках, учитися на будь-якій інформації – оце найважливіша якість.

Чи ви працювали коли-небудь ще кимось, окрім учителя?

Так, працювала. Я була методисткою дитячого садка й там же, за сумісництвом, музичним керівником і медсестрою.

Тобто так чи інакше були пов’язані з педагогікою?

Так, із педагогікою. Мала в садку кілька професій одночасно через брак кадрів.

А чим Ви займаєтеся у вільний від ліцею час?

Спортом, музикою. Також зараз я повернулася до свого улюбленого хобі: займаюся латиноамериканськими танцями, тому що все життя танцювала й знову, урешті-решт, повернулася до цього. Ще люблю плавання, туризм, трекінг, лижі.

Тепер питання, яке цікавило велику кількість людей. Скільки Ви заробляєте?

Можна заробляти більше. В усякому разі я можу сказати, що можу собі дозволити мандрувати світом.

Приймається :). А зараз уявіть ліцей майбутнього. Таким, яким саме Ви його бачите. І скажіть, які б три речі Ви змінили, упровадили, можливо, щось прибрали?

Насамперед важливою змінити простір ліцею. Люди людьми, це здорово, але простір теж відіграє велику роль. Він замалий для нас, для наших проектів, для нашого креативу… Нам катастрофічно не вистачає місця. І, звичайно, треба розбудовувати або перебудовувати це приміщення або переселятися в нове. Але нове – це буде не той Русанівський ліцей. Тобто, по-хорошому, треба розбудовувати це приміщення, щоб у нас була й актова зала, і спортивна зала, де ми могли б не тільки вчитися (!), але ще й розслаблятися. Перше – це простір.

Друге – це, звичайно ж, технічне оснащення, яке теж, до речі, споріднене із простором. Щоб воно було за останнім словом техніки, це дуже важливо сьогодні, й ми не маємо пасти задніх.

І третє я не те, щоб змінила, я навпаки хотіла б зберегти - це дух сімейності, відкритості, я хотіла б це зберегти й не міняти. Щоб Рл залишався таким, тому що величезні школи, де вчителі навіть не знають одне одного, - це зовсім не те. Школи не повинні бути такими великими. Вони, на мою думку, мають бути маленькими, де кожного видно: у якому він настрої, чим дихає, що відчуває – і саме в такому невеличкому колі ми вчимося бути людьми.

Але це не відповідь на запитання, що б я змінила. Третє, хотілося б, щоб до нас продовжували приходити нестандартні, сміливі викладачі. Так, залучати молоді кадри, які люблять і хочуть працювати в школі.

До речі, питання стосовно вчителів. Кого з учителів Русанівського ліцею Ви, можливо, хотіли б бачити своїм учителем у шкільні роки?

Гмм…Цікаве запитання. Я б із задоволенням повчилася б в Ірини Володимирівни Михайлик, у Григорія Борисовича Філіпповського, в Олександра Анатолійовича Шамовича.

Виходить, у вчителів математики 🙂

Так, я б із задоволенням повчилась у всіх учителів математики. Якщо говорити про гуманітаріїв, то я б із задоволенням повчилась у Ганни Миколаївни Кулічук, Марії Леопольдівни Давидової.

Ми знову повернулися до шкільних років. Скажіть, можливо, у комусь з учнів ліцею Ви впізнаєте себе в школі?

Ну, частково в тобі, так, у тобі я себе впізнаю. Ти ж розумієш, що люди не просто так сходяться або знаходять спільні інтереси. Мені теж, як і тобі, хотілося скрізь встигати: і в навчанні, і в музиці, і в танцях, і в спорті. Щоб вистачало часу на друзів. Щодо ставлення до навчання – мені все було цікаво. Чимось ти схожа на мене.

Це приємно).

Які у Вас є джерела натхнення?

Мої джерела натхнення – це мої хобі, які я вже перелічила. Могла б іще додати, що величезним джерелом натхнення є для мене природа. Я просто обожнюю ліс, воду, гори. Екскурсії по містах розширюють кругозір, але для натхнення важливіша природа: коли ти слухаєш вітер, обіймаєшся з деревами, пливеш у річці, яку ще не зіпсувала людська рука. Мені подобаються п’ятизіркові готелі, та мені зручніше в наметі. І, звичайно, розумні книги – це також натхнення.

А якою була ваша улюблена книга в шкільні роки

Я дуже любила Фенімора Купера, усі його книжки, які пов’язані з пригодами індіанців в Америці.

Ви багато казали про своє захоплення спортом. А як Ви вважаєте, чи в задовільному стані Ви підтримуєте своє здоров’я?

Можна краще. Немає меж досконалості. Своїй формі завдячую спорту. Тіло – це те, в чому живе наша душа. І його треба любити, його треба підтримувати у формі, про нього треба дбати в будь-якому віці. Щоранку (я себе привчила) в мене година йоги обов’язково. Тоді я можу йти працювати.

Також Ви казали, що музика відіграє велику роль у вашому житті. Які ваші музичні вподобання?

Я дуже люблю джаз. Коли щось роблю, паралельно має звучати джаз. Класику теж люблю, але не в такій кількості. Дуже люблю сучасну українську музику. Просто в захваті від сучасних музикантів: як вони пишуть, як вони співають. Мені дуже подобається Христина Соловій і «Один в каное».

А це питання Вам поставили в якості зворотного зв’язку. Як Ви розумієте вислів Теодора Рузвельта «Роби те, що можеш, із тим, що маєш, там, де ти є»?

Дякую, хороше запитання. «Роби, що можеш» - це стосується того, що ти маєш використовувати той ресурс, який у тобі є, тобто що ти можеш зробити в даний момент. Не відсторонюйся ніколи. Якщо можеш щось зробити, роби обов’язково. Можеш в'язати – в’яжи, співати – співай. Ніколи не сиди без діла. Використовуй свої здібності. «З тим, що ти маєш» - а от не завжди нам будуть створюватися такі умови, щоб усе було під руками. Є в тебе тільки олівець та один аркуш паперу – значить, це все, що тобі потрібно, зроби максимум із того, що ти можеш із цим зробити. Нічого не вимагай, дій за ситуацією, використовуй те, що з тим, що маєш. Ну і «там, де ти є» - ми не просто так народилися в якомусь місці. Тут я маю повністю й реалізуватися. По-хорошому, якщо звести цю фразу до чогось синонімічного, то я б сказала: тут і зараз. Мрій і дій. Ця фраза стала вже афористичною в нашому ліцеї.

Ми також хотіли б почути щось про вашу сім’ю. Чи є хтось, ким би Ви особливо пишалися або про кого є що сказати?

Найближчою людиною для мене зараз є моя дочка, я нею дуже пишаюся. Їй 31 рік, вона закінчила Русанівський ліцей, вона має багато різних спеціальностей, вона всі ці роки шукала себе в різній діяльності – чого вона тільки не вміє робити! Крім того, вона дуже розвинена, начитана, обізнана, уже багато поїздила по світу, має певний багаж знань і досвіду, я часто з нею раджусь. Пишаюся своїми рідними, яких, нажаль, немає на цьому світі. І мама, і тато, і брат – це були прекрасні люди. Мені просто пощастило, що я росла в такій сім’ї. Батьки дуже поважали мене як особистість, давали мені право вибору й узагалі показували мені зразок величезної поваги до Людини. Мама була вчителькою української мови та літератури. Я дивувалася, у якому темпі вона читала книжки. Мама могла за ніч прочитати два романи, а потім усе це розповідала нам: мала феноменальну пам'ять. Тато був слідчим; як і мама, він був Людиною з великої літери. Був дуже емпатійним, відчував усіх, хто поруч, знав, коли треба змовчати, коли сказати якесь слово, коли надати допомогу або просто побути поруч. Брат був мені другом. Таке буває рідко, він на сім років старший за мене. Це та людина, з якою ми всю ніч могли проговорити на різні філософські теми. Мої рідні були мені не лише рідні по крові, але й рідні по духу. Мені дуже пощастило з ними, звісно ж, дуже їх не вистачає. Пам'ять про них зігріває душу.

А тепер таке дуже загальне питання, проте Вам сподобається. Що ви любите?

Я люблю життя, люблю людей. Я люблю сміятися, люблю готувати, але на це немає часу). Люблю спілкуватися з друзями, люблю природу, мистецтво, театр… Того, що я люблю набагато більше, ніж того, чого я не люблю.

Це добре. Як на мене, це значить, що життя вдалося.

Саме так!

І наостанок. Ви вже відповіли на купу запитань. А можливо, є те запитання, яке Ви хотіли б почути?

Мабуть, я б хотіла почути запитання «Що для Вас Русанівський ліцей?», чому стільки років я тут. Ліцей для мене – це те середовище, яке допомогло мені знайти себе, відчути, що ти можеш бути корисним, комусь допомогти. Сімейна атмосфера ліцею для мене дуже важлива. Люблю своїх колег: вони всі неперевершені! Поважаю своїх учнів, пишаюся ними!

Інтерв’ю брала учениця 10-Б класу - Ліза Ткач.

Коментарі